Ukrajinska cerkev: Kako se je Kyivski patriarhat znašel v Moskovskem patriarhatu? - Situacija

Situacija

 

Novice iz Ukrajine za Slovence

Ukrajinska cerkev: Kako se je Kyivski patriarhat znašel v Moskovskem patriarhatu?

ponedeljek, april 23, 2018, 21:01
Вселенський патріарх Варфоломій I під час візиту до Києва з нагоди 1020-річчя Хрещення України-Руси, 26 липня 2008 року

Ekumenski patriarh Bartolomey I. med obiskom v Kyivu ob 1020. ob obletnici Krsta Ukrajine-Rus’i, 26. julija 2008
Informacije o tem, kako se je predsednik Ukrajine Petro Porošenko obrnil na carigradskega patriarha Bartolomeya I. s prošnjo, da Ukrajini zagotovi avtokefalijo oz. samostojnost Ukrajinski pravoslavni Cerkvi, je naletel na širok javni odziv. Kolikor vemo, mora sinod Konstantinopelskega patriarhata to prošnjo obravnavati letos maja.
Президент України Петро Порошенко і вселенський патріарх Варфоломій І під час зустрічі в Константинополі/Стамбулі (Туреччина), 9 квітня 2018 року

Predsednik Ukrajine Petro Poroshenko in ekumenski patriarh Bartolomej I. na srečanju v Carigradu / Istanbulu (Turčija), 9. april 2018

In kako se je zgodilo, da se je v XVII. stoletju, Kyivski Metropolis iz pristojnosti patriarha Konstantinopla znašel v pristojnosti Moskve? Novinar Radio Svoboda se je o tem pogovarjal z zgodovinarjem in prof. Irino Prelovskoy, ki dela na sedežu Kyivske pravoslavne teološke akademije UPC KP.

»Kmalu bomo praznovali 1030 obletnico (od leta 988), ko je Kyivski knez Vladimir Veliki krstil (našo ukrajinsko – op. prev.) Rus’. Glede na to, da so krščanstvo prevzeli od Carigrada, je logično, da je bila Kyivska metropolija pod okriljem Konstantinopelskega patriarha. In kako je dozorela zamisel, da naj bi Kyivska mitropolitansa oblast prišla pod jurisdikcijo Moskve.«
»Ta zgodba je precej zapletena, saj se zgodovinarji soočajo z omejenim številom virov. Do razkola Velike cerkve je prišlo leta 1054, ampak krst Kyivske Rusi s strani kneza Vladimirja Velikega se je zgodila pred tem dogodkom. Vendar pa vsi trenutno znani viri poudarjajo različico, da je Kyivski knez Vladimir sprejet pravoslavje izključno iz rok patriarhata Konstantinopla. Zato se mi tega trdno oklepamo. Carigrad je takrat deloval kot Cerkva Mati, ker je prevzela metropolitanske pristojnosti Kyiva.

Kyivski Metropolis v XVII. stoletju se lahko imenuje samo ukrajinsko-beloruska Cerkev

Kljub propadu Kyivske Rusi, ki se je znašla na območjih več držav, je Kyivski Metropolis, je bil približno 700 let oz. do maja 1686 v pristojnosti ekumenskega patriarhata v Carigradu. Ob različnih časih je bil le ta sestavljen iz 7 do 12 škofij, ki so delovale predvsem v Ukrajini in Belorusiji.

Mimogrede lahko mirno imenujemo Kyivski Metropolis do XVII. stoletja: ukrajinsko-beloruska cerkev. V času prehoda iz Konstantinopla v moskovski patriarhat je bilo 9 škofij v tej regiji.

Київ. Пам’ятник Київській княгині Ользі, яка у 957 році прийняла християнство, відвідавши Константинополь

Kyiv. Spomenik kneginji Olgi, ki je leta 957 sprejela krščanstvo ob obisku Carigrada

Levoberežnij hetman Ivan Samoylovič je bil velik podpornik kombinacije zedinjenja moskovskega patriarhata in Kyivskega Metropolisa.

“Ko se je Bogdan Hmelnicky pritožil moskovskemu carju Aleksej Mihajloviču je to vprašanje rešila Moskva na Zemskemu soboru leta 1653 – tik pred Perejaslavkim sporazumom.

Je Pereyaslavski sporazum predvideval prehod Zapoških kozakov pod vladavino moskovskega carja, skupaj z reševanjem vprašanja cerkev?

»Koliko je in v kakšni meri Konstantinopelski patriarhat skrbel za Kyivski Metropolis?«

»Od sredine XV. st. so ga razdelili na Moskvski in ​​Kyivski Metropolis.
V času Kyivske Rusi skoraj so skoraj vse metropolite pošiljali v Kyiv, vendar sta bili poslani iz Carigrada. Nekje na sredi XV. stoletja, ko sta bila razdeljena Metropolis Moskve in Kyiv je Moskva postala patriarhat, in Kijev – ne, zato ekumenski patriarhat ni imel takega vpliva, le blagoslov metropolitov v Kyivu.«

Ali jih je imenoval?

V tem času niso več imeli takšnih možnosti za vpliv. Poslali so le pisno potrdilo in dali svoj blagoslov.

Po Perejaslavskem svetu iz leta 1654 je moskovski patriarhat, ki je deloval od leta 1589 je začel z prilaščanjem Kyivskega Metropolisa in se predstavljati kot Mati Cerkev.

Je Pereyaslavski sporazum predvideval prehod Zapoških kozakov pod vladavino moskovskega carja, skupaj z reševanjem vprašanja cerkev?

- Ko se je Bogdan Hmelnicky pritožil moskovskemu carju Aleksej Mihajloviču je to vprašanje rešila Moskva na Zemskemu soboru leta 1653 – tik pred Perejaslavkim sporazumom.

Levoberežnij hetman Ivan Samoylovič je bil velik podpornik kombinacije zedinjenja moskovskega patriarhata in Kyivskega Metropolisa.

Портрет гетьмана Івана Самойловича. Був гетьманом Війська Запорозького, очільником Гетьманщини Лівобережної України та «Обох боків Дніпра» (від 1676 року)

Портрет гетьмана Івана Самойловича. Був гетьманом Війська Запорозького, очільником Гетьманщини Лівобережної України та «Обох боків Дніпра» (від 1676 року)

​У 1682 році, коли Самойлович одружувався, то з незрозумілих причин поїхав вінчатися до московського патріарха, нехтуючи українським духовенством. Вважається, що через це виник чинник впливу, який зіграв фатальну роль. Самойлович вирішив вивести Київську метрополію з-під опіки Константинополя – під приводом того, що нібито було небезпечно й далеко їхати до Константинополя через татарські степи, а краще й безпечніше їздити до Москви.

– Отака от логістична причина!

– Так, нічого церковного, нічого богословського.

– Ви кажете, що ініціатива йшла від лівобережного гетьмана Івана Самойловича, але церква керується не гетьманом. Як митрополити і весь клір реагували на цю ситуацію?

– У XVII столітті устрій церкви, яка існувала тривалий час зі своїми православними традиціями, був трохи інший. Церква – це усі люди, які вірять в Ісуса Христа: і митрополити, і єпископи, і архімандрити, і гетьмани, і прості козаки, і поспольство. Тоді це було нормально, коли на Соборах були присутні миряни, які теж були християнами й вирішували проблеми.

– Тобто, на людину, яка б сказала, що «церква має бути відділена від держави», тоді подивилися б як на не зовсім адекватну?

– Так, навіть у Європі до середини XIX століття так питання взагалі не стояло.

Ірина Преловська, історик, професор Київської православної богословської академії УПЦ Київського патріархату

Ірина Преловська, історик, професор Київської православної богословської академії УПЦ Київського патріархату

– Ви озвучили позицію Самойловича, але не сказали про реакцію митрополита та інших кліриків на цю ініціативу.

– Кожен крок гетьмана Івана Самойловича до наближення омріяного з’єднання з Московським патріархатом і відокремлення від Константинопольського зустрічав глухий протест: і самих кліриків, хоча про позицію архієреїв дуже мало існує відомостей, а особливо – козаків і поспольства, які голосно виказували свою незгоду. Але якось він подолав за 1685-1686 роки всі незадоволення, вперто рухаючись саме у цьому напрямку. І це у нього вийшло, попри скандальні речі.

– Ви кажете про спротив українських церковників проти переходу в Московський патріархат, але є чимало підстав стверджувати протилежне. Наприклад, «Синопсис» – відома праця, яка стала не тільки першим російським підручником історії, а й зовнішньополітичною доктриною Російської імперії – був написаний у Києво-Печерські лаврі, як припускають, її настоятелем Інокентієм Гізелем. Дуже багато вихідців із Київської митрополії зробили кар’єру в Москві й Петербурзі. Фактично, вони реформували Московську чи то Російську православну церкву.

– Коли упокоївся той самий архімандрит Печерського монастиря Інокентій Гізель, 18 листопада 1683 року, то гетьмане Самойлович вперше вкинув спробу: а як воно вийде, якщо запропонувати на його місце кандидата з Москви. І саме смерть Інокентія Гізеля прислужилася тому, що Самойлович наважився на цей крок. Але тоді не вийшло: Варлаам Ясинський був обраний всіма голосами Києво-Печерського монастиря і його насельників.

А у 1685 році луцький єпископ Гедеон Святополк-Четвертинський, який, між іншим, вів свій родовід від князів Київської Русі, втік нібито від страшенних утисків уніатів із Правобережної України, зі своєї луцької кафедри. Він поскаржився Самойловичу, що його уніати ледь не вбили. І Самойлович зробив цю людину митрополитом всупереч усім канонічним правилам. На Соборі 8 липня 1685 року Четвертинського, під тиском адмінресурсу Самойловича, обирають митрополитом Київським, із титулом митрополит Київський і Галицькій усієї Малої Росії. Сам Святополк-Четвертинський тоді на Соборі був відсутній.

За 200 червінців і три сорока соболів константинопольський патріарх Діонісій IV підписує грамоту про переуступлення Київської митрополії під зверхність московського патріарха

У 1686 році, за спільною домовленістю, Самойлович із царівною Софією, регентшею царського престолу і Московським патріархом відправляють грамоти й спільне посольство до Константинополя. І там, за 200 червінців і три сорока (120 штук – ред.) соболів Константинопольський патріарх Діонісій IV підписує грамоту про переуступлення Київської митрополії під зверхність московського патріарха.

– Це ніяк не заперечує того, що вихідці з Київської митрополії робили запаморочливу кар’єру в Москві й у Петербурзі.

– Так, вони її робили. У XVIII столітті почався синодальний період, коли Петром І патріархат у Росії було скасовано, і до 1917 року церквою керував Святійший урядуючий Синод. Українці у XVIII столітті посіли чимало вищих церковних посад, особливо єпископських кафедр – рахунок ішов на сотні, а може навіть на тисячі.

– Це не дуже корелюється із тим, що вони чинили спротив.

– Спротив вони чинили у XVII столітті проти процедури, до якої вдався Самойлович, протискуючи свій проект. У XVIII столітті з’ясувалося, що освіченим клірикам пропонується дуже швидке просування по кар’єрних щаблях на всіх рівнях. Це означало гроші, кафедри й професійну реалізацію, якщо хочете.

– Рівно 100 років тому, як і зараз, також постало питання про автокефалію української церкви. Його порушували і за Центральної Ради, і гетьмана Скоропадського. Потім у спогадах гетьман писав про свого прем’єр-міністра Федора Лизогуба:

«Помню, как меня удивило, когда он в Совете министров высказался за автокефалию церкви. Кстати, было еще более удивительно, что все министры, включая еврея Гутника, высказались по этому вопросу в том же духе».

Що цікаво: тоді з приводу автокефалії зовсім не апелювали до Константинополя, а намагалися вирішити це питання на внутрішньому рівні?

– Гетьману Скоропадському, як главі держави, дістався тяжкий спадок. Після того, як у січні 1918 року вбили митрополита Володимира Богоявленського, взагалі не було Київського митрополита. Потім у травні 1918 року консервативні кола з-поміж київських кліриків і мирян таємно обрали митрополитом відомого українофоба й україножера, як його називали українці, архієпископа Харківського та Охтирського Антонія Храповицького.

У 1918 році існувала течія, яка була об’єднана під назвою Всеукраїнська православна церковна рада. Туди входили протоієрей Василь Липківський, військовий капелан Олександр Магрич та ціла група людей, які автокефалію вважали необхідним кроком.

Василь Липківський (1864–1937) – український релігійний діяч, церковний реформатор, борець за автокефалію українського православ’я, творець і перший митрополит Київський і всієї України відродженої 1921 року Української автокефальної православної церкви. У 1919–1927 роках останній настоятель та доглядач Софії Київської

Василь Липківський (1864–1937) – український релігійний діяч, церковний реформатор, борець за автокефалію українського православ’я, творець і перший митрополит Київський і всієї України відродженої 1921 року Української автокефальної православної церкви. У 1919–1927 роках останній настоятель та доглядач Софії Київської

– Але чому тоді не апелювали до Константинополя?

– Вони на Соборі збиралися вирішити цю проблему. Згодом, на початку 1919 року, коли вже була Директорія, Симон Петлюра відправив міністра сповідань Олександра Лотоцького на шість місяців у стамбульський квартал Фанар, де знаходиться резиденція Константинопольського патріарха.

– Наші слухачі й читачі запитують: як так сталося, що Київський митрополит спочатку опинився у Москві? Це, до речі, який період?

Остаточне розділення сталося у 1450-х роках, коли з’являється і митрополит Київський, і митрополит Московський

– Десь у 1299-1300 роках митрополит Максим, як сказано в літописі, «не стерпя насилия татарского, вместе с клиром перебрася во Владимир-на-Клязьме». Тоді ще не в Москву. А згодом Успенський собор був розбудований у московському Кремлі, і особи із титулом Київського митрополита переїхали туди. Остаточне розділення сталося у 1450-х роках, коли з’являється і митрополит Київський, і митрополит Московський.

– Константинополь це нормально сприйняв?

– Константинополь впав у 1453 році – його захопити османи. Тоді вже не було кому реагувати.

– Патріарх лишився і при османах.

– Але він був етнархом – виконував функції чиновника при султанському уряді. Через це Москва перебрала на себе функції, які отримали назву концепції «Москва – Третій Рим».

– А сто років тому доходила інформація про спроби автокефалії в Україн. Як на це реагували?

– Впродовж ХХ століття на всі звернення і з України, і з української діаспори, зокрема, від митрополита УПЦ в США Мстислава Скрипника, Константинополь жодного разу не відповів.

Вселенський патріарх Варфоломій I виступає на церемонії відкриття галереї портретів видатних діячів України та виставки православного живопису України, що було здійснено в рамках урочистостей з нагоди 1020-річчя Хрещення України-Руси, 26 липня 2008 року

Вселенський патріарх Варфоломій I виступає на церемонії відкриття галереї портретів видатних діячів України та виставки православного живопису України, що було здійснено в рамках урочистостей з нагоди 1020-річчя Хрещення України-Руси, 26 липня 2008 року

 

 

НА ЦЮ Ж ТЕМУ:

Вселенський патріарх Варфоломій I під час вшанування пам’яті жертв Голодомору-геноциду в Україні 1932–33 років. Київ, 26 липня 2008 року

Вселенський патріарх Варфоломій I під час вшанування пам’яті жертв Голодомору-геноциду в Україні 1932–33 років. Київ, 26 липня 2008 року

Vir: http://situacija.si/wp-admin/post.php?post=7171&action=edit&message=1

comments powered by Disqus