Situacija

 

Novice iz Ukrajine za Slovence

Kulturni stiki med Slovenci in Ukrajinci

sobota, september 29, 2018, 15:17

 V tem članku bomo predstavili kratko zgodovino obeh narodov. Poskušali bomo primerjati, kako smo živeli v preteklosti in kakšno je trenutno stanje. Odkrili bomo, kaj imamo skupnega in kako so se razvijali medsebojni stiki med dvema narodoma. Ozrli se bomo na kulturne, estetske, jezikovne in druge podobnosti. Ker je veliko interesnih področij, predvidevamo, da se bo med državama, sodelovanje še poglabljalo. Žal pa smo si  geografsko zelo oddaljeni. Med državama je še veliko neizkoriščenih možnosti za uspešen razvoj sodelovanja na mnogih področjih (obramba, notranje zadeve, znanost in tehnologija, kmetijstvo in drugo). Največji napredek obeh narodov sta bili – neodvisnost in osamosvojitev leta 1991. Enim in drugim so se uresničile tisočletne sanje. Prišli smo na veliko višjo stopnjo, kar se tiče samozavesti in zaupanja v lastne moči. Znebili smo se državnih tvorb, ki so se nekoč imenovale: Avstro – Ogrska, ZSSR in Jugoslavija. Za vse skupaj pa je značilno naslednje: vsaka država ali narod si želita doseči čim večjo stopnjo razvoja, povečati standard in uveljavljati lastne interese. Če hočemo še napredovati, ne smemo pozabiti na to, kar se je dogajalo v preteklosti: na vse načine so se trudili, da nas zatrejo in asimilirajo: Slovence, Nemci, Italijani in Madžari, Ukrajince pa, v glavnem – Slovani: Rusi in Poljaki. Vsi našteti so bili prepričani, da nam delajo uslugo. Kar je najhujše: skušali so dokazati, da sta slovenščina in ukrajinščina manjvredna jezika. Pozabljajo pa, da so v obeh jezikih nastale genialne stvaritve v svetovnem merilu. Dovolj je, da omenimo Sonetni venec, Franceta Prešerna in Kobzarja Tarasa Ševčenka.

France Prešeren in Taras Ševčenko

Slovencem je dobro znana zgodovina od Karantanije, kneza Koclja, Brižinskih spomenikov, Trubarja in do osamosvojitve. Bilo je toliko bojev in trpljenja, da tega navaden človek ne more opisati. To je lahko uspelo le nekaterim posameznikom, kot je bil F. Prešeren. V znamenitem Krstu pri Savici je zapisal:

Slikovni rezultat za france prešeren                      Slikovni rezultat za Taras ševčenko

F. Prešeren T. Ševčenko

Narvéc sveta otrokam slisi Slave,
tja bomo najdli pot, kjer nje sinovi
si prosti vól’jo vero in postave.

V treh verzih je veliko povedanega. Predvsem to, da imajo tudi Slovani pravico do izbire poti, po kateri bodo hodili, izbiro vere, postave in vsega drugega. Glavno Prešernovo sporočilo pa je zajeto v Črtomirjevem govoru (17. kitica): »Bolje je umreti za svobodo, kot ostati živ in biti suženj.« Taki so bili tudi ukrajinski kozaki. V znamenitem epu T. Ševčenka, Hajdamaki je opisan boj Ukrajincev za vero in ljubezen. Tako kot pri Prešernu se prepletajo ljubezenska in verska čustva ter neusmiljeni boj za preživetje. Namesto Črtomirja in Bogomile se pri Ševčenku pojavita Jarema  in Oksana. Ljubezen, smrt  in preživetje so pri obeh pesnikih neločljivo povezani. V Hajdamakih gre tako daleč, da je oče ubil lastna sinova zaradi tega, ker sta prestopila na katoliško vero. Istočasno se pojavljata objokovanje smrti otrok in sovraštvo do ljudi, ki so zanikali vero. Če pokukamo v zgodovino Ukrajincev, bomo srečali veliko »Črtomirjev«. Spomnimo se znamenitega dela ukrajinskega pisatelja Nikolaja V. Gogolja. V delu Taras Buljba je na zelo dramatičen način opisano, kako oče ubije najljubšega sina Andrija, ker je ta (zaradi ljubezni) izdal vero in svoj narod … Gremo po vrsti: Kako sta nastajali Slovenija in Ukrajina? Pogledali bomo kaj se je dogajalo pred enim tisočletjem.

https://www.mklj.si/media/k2/items/cache/c2433fc3bab0fd2c1d157e431e4663d0_XL.jpg

Nikolaj Vasiljevič Gogolj

Karantanija in Kyivska kneževina

Znano je, da so vsi Slovenci zelo ponosni na starodavno Karantanijo. Tako so tudi  Ukrajinci ponosni na svojo Kyivsko Rus’. Omenjena država slovi kot prva država vzhodnih slovanskih ljudstev. O tej mogočni kneževini iz X. stoletja obstaja veliko zapisov. Omenili bomo znamenito starodavno kroniko »Letopis vremenih let«[1], ki je nastala v Kyivu, leta 1054) izpod peresa uglednega Nestorja. V tej je napisano veliko podrobnosti.

(Kievskaя Rusь/Kiїvsьka Rusь) je bila  formirana leta 880. (Pri terminu Kiїvsьka Rusь moramo biti zelo previdni: besede Rusь nikakor ne smemo enačiti z besedo »Rusija«, ker bi s tem delali veliko krivico Ukrajincem.) Zahvaljujoč knezu Vladimiru I. Velikom  je Kyivska Rus’ (beri – rusj)  prevzela krščanstvo leta 988. Časa vladavine Vladimirja Velikega (980.-1015.) in Jaroslava I. Modrega (1019.-1054.) predstavljata Zlato dobo Kyivske Rus’i. Znana je bila tudi po tem, da je bila po površini največja evropska država tega časa. Veliko je takih, ki so prepričani, da je bila v tem času tudi kulturno najnaprednejša. Omenimo je treba dejstvo, da so v tistem času nekateri evropski cesarji bili nepismeni, v Kyivu in Novgorodu pa so otroci, brez težav pisali in prebirali pravljice…

Študije o ukrajinskem jeziku in  književnosti

Ukrajinci, ki so bili osvobojeni težkega bremena podložništva, so kmalu začeli ustanavljati kulturna društva in izdajati časopise. Ukrajinski izobraženci pa so se začeli šolati na prvih univerzah v Evropi. V 18. in 19. stoletju pa so šli, predvsem iz Galicije in Bukovine na Dunaj, ki je bil tedaj center izobraževanja tudi za druge narode in narodnosti. Ni trajalo dolgo, da so se srečali ukrajinski in slovenski študentje. Zelo  hitro so se spoznali in ugotovili, da imajo veliko skupnega. Bilo je  veliko slovenskih izobražencev z raznih področij: matematike, pravnih ved in tehnike. Omenjeni so z veseljem, v okviru zamenjav med univerzami predavali v Ukrajini. Evidentna je bila sorodnost in velika podobnost v značajih. Tako so se nekateri slovenski profesorji odločili, da predavajo v Lvivu. Omenili bomo slavnega slovenskega poliglota (obvladal je 19 jezikov) Matijo Čopa[2], in znanega slovenskega botanika Baltazarja Hacqueta. Čop, je več let, kot gimnazijski profesor, predaval na Lvivskem liceju klasično filologijo. To pomeni, da je (kot poliglot) odlično poznaval vse značilnosti ukrajinskega jezika. Ker je bil (kasneje) veliki prijatelj Franceta Prešerna je samoumevno, da je seznanil prijatelja z vsemi značilnostmi in dosežki ukrajinskih pisateljev, vključno z opusom največjega med pesniki Tarasa Ševčenka.

Slikovni rezultat za Matija Čop                               Slikovni rezultat za Baltazar Hacquet

Matija Čop Baltazar Hacquet

Na sorodnosti med jezikoma je opozoril – avstrijski cenzor za slovanske jezike, slavist Jernej Kopitar. Tudi njemu smo zelo hvaležni, ker je napisal več odličnih prispevkov v zvezi z ukrajinskim jezikom in književnostjo. Odličen poznavalec ukrajinske ljudske in gališke kulture je bil poljski zbiralec ljudskega blaga Emil Korytko. Izpod njegovega peresa je nastalo veliko kvalitetnih komentarjev in zapisov, ki so povezani z ukrajinsko kulturo in literaturo. Za ukrajinsko kulturo in književnost sta se še zelo zanimala Slovenca Stanko Vraz in Š. Kočevar.

Veliki slovenski jezikoslovec in slavist Fran Miklošič je napisal znamenito Primerjalno slovnico slovanskih jezikov.  To delo je aktualno tudi v današnjem času. Miklošič je ugotovil veliko podobnost in povezanost med slovenščino in ukrajinščino. Niti trenutka se ni obotavljal jasno in  odločno povedati in napisati, da je ukrajinski jezik popolnoma samostojen in originalen jezik, ki ima globoke korenine v daljni preteklosti. Njegov znanstveni prispevek je bil dolgo časa osnova za spoznavanje ukrajinščine. Pod vplivom te slovnice je izšlo več učbenikov in priročnikov za ljudske šole po vsej Galiciji in zahodni Ukrajini. Leta 1883 je bil Miklošič razglašen za častnega doktorja odeške (Odesa) univerze. Miklošičevo ime je tudi v današnjem času pri Ukrajincih zelo cenjeno. Leta 1993 je I. Svjencicki objavil v Kyivu obsežno delo, ki obravnava dopisovanje ukrajinskih slavistov s F. Miklošičem. (Lystuvanja ukrajins’kyh slavistiv z F. Miklošyčem)[3]

Slikovni rezultat za Franc Miklošič

Franc Miklošič

Za pesnika Antona Aškerca lahko napišemo, da je bil znan tudi po tem, da je veliko hodil po svetu. Tako ga je pot nanesla v Ukrajino. Samoumevno je, da tako potovanje ni ostalo brez posledic: v Ljubljanskem zvonu je objavil članek Dva izleta na Rusko[4]  in napisal pesmi Ukrajinska stepa, Teče Dnjeper[5] in Ukrajinska balada[6]. Ukrajinsko ljudstvo pesništvo in Ševčenkova poezija sta mu služila kot zgled za pisanje lastnih pesmi. Za ukrajinsko pesništvo je tudi navdušil prijatelje: Murna, Župančiča in Ketteja. Otožno razmišljujoče pesmi (dume) so bile še posebej privlačne za Otona Župančiča[7]. Po njihovem vzoru je nastala velika pesnitev Duma.  V tej pesmi je v je (kot pri Ševčenku) združil pripoved o razvoju današnjega sveta in idilični preteklosti z osebno izpovedjo. O ukrajinskem jeziku in književnosti so v novejšem času študije in prikaze pisali ugledni slovenski avtorji: Josip Abram, France Vurnik, France Bezlaj, Franc Jakopin, Janez Zor; na ukrajinski strani pa so o južnoslovanskih jezikih in književnostih poročali V. Lirničenko, M. Gol’dberg, M. Guc, O. Mikitenko idr. Slovenski  pesniki in pisatelji  tako v Ukrajini niso neznanka. Osebno smo imeli čast spoznati velikega ukrajinskega pisatelja in pesnika Dmitra Pavlička, ki je prevedel Sonetni venec  Franceta Prešerna[8] in tudi druge slovenske pisatelje,  npr. Cirila Kosmača, njegovo Balado o trobenti in oblaku idr. (Nekateri prevodi pa so ostali v rokopisu).

Slikovni rezultat za Anton Aškerc        Slikovni rezultat za Oton Župančič      Slikovni rezultat za Dragotin Kette

Anton Aškerc Oton Župančič Dragotin Kette

Zgodovina stikov med Slovenci in Ukrajinci

Osredotočili se bomo na novejšo zgodovino z ozirom na nekaj preteklih stoletij. Ugotovili bomo, da so se stiki med Ukrajinci in Slovenci močno okrepili konec 18. stoletja (l. 1772), ko sta Galicija in Bukovina prešli pod oblast avstrijske monarhije. Marija Terezija in Jožef II. sta uvedla svoj način vladanja in na ta način tudi olajšala življenje ljudstvu. Pred tem so Ukrajinci v teh pokrajinah živeli pod krutimi poljskimi pani. (pan = gospod) Marija Terezija je ukinila vladavino panov, postopoma pa odpravila tlako in brezpravnost kmetov. V Avstriji je tedaj vladal absolutizem, ki je navkljub vsemu skrbel za napredek in razsvetljenstvo. Čeprav je bila oblast centralizirana, avstrijski plemiči niso smeli samovoljno uveljavljati svojih zahtev, kot so to počeli na Poljskem. (Na žalost v preostalih delih Ukrajine je še zmeraj vladalo podložništvo.)

 Slikovni rezultat za Marija Terezija          Slikovni rezultat za Jožef II.
     Marija Terezija                                                                                                         Jožef II.

Največji  dosežek tedanjega časa je, da je postala ukrajinščina (poleg uradne nemščine), uradni učni jezik. To ni bila povsem ljudska ukrajinščina, ki jo je pozneje povzdignil Ševčenko, temveč »cerkvena ukrajinščina«. To pa je mešanica staroslovanščine in tedanje ukrajinščine. To pomeni, da je bila ukrajinščina povzdignjena na veliko večjo stopnjo kot je bila na Poljskem. Ukrajinci, osvobojeni težkega bremena podložništva, so kmalu začeli ustanavljati kulturna društva in izdajati časopise.

Ukrajinci v Sloveniji

Kar se tiče  prihoda Ukrajincev na slovensko ozemlje je treba poudariti, da so bile nekoč povezave med Slovenijo in Ukrajino  veliko bolj poglobljene, kot je bilo v zadnjih petdesetih letih. Ne smemo pozabiti dejstva, da sta celotna Zahodna Ukrajina  (Galicija) in Bukovina bili v sestavi Avstro – Ogrske monarhije iz česar izhaja, da je več kot pet milijonov Ukrajincev vključno s Slovenci, Hrvati in Bošnjaki živelo v skupni državi. Skupna država pomeni povezanost med vsemi naštetimi narodi in prosto prehajanje iz ene pokrajine v drugo. Tako je bilo za Ukrajince in Slovence zanimivo spoznati tuje kraje. Zato bomo našteli nekaj obdobij prihodov Ukrajincev na slovensko ozemlje:

Prihod Ukrajincev za časa Marije Terezije in v času Avstro – Ogrske

Izmenjava izobražencev, ki so študirali na Dunaju,

Ukrajinci v Sloveniji po prvi svetovni vojni,

Ukrajinci v Sloveniji po drugi svetovni vojni, (nekdanja Jugoslavija)

Ukrajinci v Sloveniji pred in po osamosvojitvah.

Če bi nas kdo vprašal, kakšno je dejansko stanje glede števila Ukrajincev v Sloveniji, bi zelo težko povedali natančno število. Študije profesorja Jakovenka, ki je nekaj časa živel v Sloveniji, so pokazale naslednje: Če bi vzeli kriterij (nesporne) ukrajinske priimke in če bi v Sloveniji upoštevali obdobje zadnjih tristo let, bi z gotovostjo našteli več kot dvajset tisoč ukrajinskih priimkov. Glede na zgoraj napisano, torej upoštevaje sorodnost narodov po značaju in kulturi, ni nič čudnega, da se je večina ukrajinskih priseljencev asimilirala. Veliko Ukrajincev se je poročilo s Slovenkami. Taka odločitev ni bila pretežka…

Delovanje ukrajinskega društva KD Ljubljana – Kyiv

Ukrajinsko društvo KD Ljubljana – Kyiv je nastalo pred dvema letoma. Pod tem imenom se družimo Ukrajinci, ki smo prišli v Slovenijo na različne načine. Veliko je takih, ki so prišli v Slovenijo iz območij nekdanje Jugoslavije. Pot jih je nanesla v Republiko Slovenijo in tukaj so ostali za vedno ter sprejeli slovensko državljanstvo. Zahvaljujoč osamosvojitvam Slovenije in Ukrajine ter sorodnosti med narodoma ni bilo težko povedati, kdo smo in kje so naše korenine. V našem društvu je tudi veliko Ukrajincev, ki so prišli v Slovenijo iz Ukrajine po letu 1991. Oni so nam prinesli »nov veter in zagon«, ker prihajajo iz naše nepozabljene »bat’kivščine«. Veliko nam pomagajo, da spoznamo novo ukrajinščino in da zvemo, kako živijo naši rojaki. Zavedamo se, da je minilo veliko časa od selitev naših pradedov ob koncu 19. in začetku 20. stoletja. Žalostno je to, da je zaradi zgodovinskih razmer in propada mogočne Avstro – Ogrske le malokdo izmed nas imel srečo videti Ukrajino. Tako je minilo več kot sto let tavanja Ukrajincev in iskanja »obljubljene dežele«.

Velika pridobitev za nas je bil stik z Ukrajinskim Veleposlaništvom v Ljubljani. Čeprav nas večina ima slovensko državljanstvo, se zelo radi družimo s člani Veleposlaništva. Zelo korektno sodelujemo in poskušamo jim na razne načine predstaviti našo Slovenijo ter kaj koristnega narediti za obe državi. Ponosni smo na naše poznavanje jezikov in kultur. Zelo smo zainteresirani, da pomagamo enim in drugim na vseh področjih, npr. pri prevajanju, organizaciji srečanj, organizacij kulturnih dogodkov, izletov v Ukrajino in po Sloveniji ipd.

Ponatis slovenskega prevoda T. Ševčenka

Letos praznujemo stoto obletnico slovenskega prevoda Kobzarja T. Ševčenka. Delo  je nastalo izpod peresa duhovnika Josipa Abrama, ki je za Slovence in Ukrajince naredil nekaj izjemnega. Od tistih časov pa do današnjih dni se je ohranilo le nekaj dragocenih knjižic. Zato smo s pomočjo založbe Družina odločilo, da naredi ponatis tega prevoda in še enkrat oživi dogodke, ki so se zgodili pred stotimi leti. Predgovor k novi izdaji sta napisala dr. Vladimir Osolnik, profesor na Filozofski fakulteti v Ljubljani in prof. Andrija Hevka[9], spremno besedo pa dr. Janez Gril, gl. in odgovorni urednik založbe Družina.

Sprva smo bili zelo skeptični, ali nam bo uspelo zbrati dovolj denarja. Skrbi so bile popolnoma odveč: Nesebično so nam pomagali donatorji, ki imajo zelo uspešne stike z Ukrajinci in Ukrajino: Faktor banka v Ljubljani, Iskratel iz Kranja, Krka iz Novega mesta, Interevropa iz Kopra ter člani ukrajinskega društva. Poudariti je treba tudi vlogo ukrajinskega Veleposlaništva v Ljubljani na čelu z Njegovo Ekscelenco g. Primačenkom.

In še nekaj bi pripomnili: Pod mentorstvom (hetmana) dr. Janeza (Ostapa) Ev. Kreka, slovenskih izobražencev in najvišjih cerkvenih krogov je v Štanjelu, rojstnem kraju prevajalca, razen omenjenega prevoda, nastala še Zaporoška Sič *. Prav na tem mestu so se (pred stotimi leti) zbirali in občudovali pogum in slavne boje ukrajinskih kozakov. V boju ukrajinskega naroda so tudi Slovenci dobivali navdih in pogum za uresničitev svojih stoletnih sanj. Ko se vsega tega spominjamo, smo vsi skupaj srečni, da lahko nadaljujemo tisto, kar je bilo nekaj časa pozabljeno. Srednjeveško mesto Štanjel je počakalo svojih sto let in je sedaj pripravljeno na oživitev starih časov. Člani ukrajinskga društva  smo nekajkrat obiskali Štanjel in se spoznali z imenitnimi ljudmi tega kraja: omenili bomo gospoda Jožefa Švaglja in njegovo soprogo Mileno (agencija Nassha dezhela) in župnika Antona Požarja.

Slikovni rezultat za Janez Evangelist (Ostap) Krek                               Slikovni rezultat za Janez Evangelist (Ostap) Krek

Janez Evangelist (Os Josip (Jože) Abram

S pomočjo omenjenih ljudi, Ministrstva za kulturo, občine Komen, Kulturne skupnosti v Novi Gorici bomo poskušali še bolj oplemenititi slovensko – ukrajinske odnose s postavitvijo doprsnih kipov J. Abrama in T. Ševčenka. Na ta način ne bo zamrl duh »Zaporoške Siči«. Srednjeveško mesto Štanjel bo postalo romarski kraj za vse zavedne Ukrajince in Slovence, ki ne pozabljajo preteklosti.

* Zaporoška Sič

Prevajalec T. Ševčenka, Josip Abram jo je natančno opisal z naslednjimi besedami: Temelj svoji samostojni, neodvisni demokratični državi so položili kozaki z ustanovitvijo Zaporoške Siči leta 1556. Vzhodno od Kudaka, pri Katerinoslavu se obrne Dniper proti jugu. Od tam je bilo kakih 70 kilometrov na daleč v strugi 12 pragov, čez katere dere voda z velikim šumom. Kamenje in skale v strugi so delale plov zelo nevaren, in le kozaki s svojimi čajkami, obvezanimi z bičjem, ki je varovalo čajke zibanja in nevarnih udarcev ob skale in katerega so se oprijemali v nevarnostih potopa, so umeli ploviti po teh pragih. Konec pragov se je raztezala pokrajina »Niz« v kateri je tvoril Dniper več velikih otokov. Za temi silno težko prestopnimi pragi so dobili kozaki na Dniprovih otokih varno zavetje. Otoke so utrdili z mogočnimi koli, debli, izmed katerih so zijala na bregove žrela topov. Kozaki so bili torej za temi koli kakor za »sečjo« zavarovani, in od tod ime Sič ali Seč; »zaporoška« pa se je imenovala zato, ker leži za Dniprovimi pragi ali slapi. Na Siči so imeli kozaki svoj tabor, svoje zaloge in cerkev. Tabor se je imenoval »kiš« ali koš, poglavar koša pa je bil koševi otaman, voljen za eno leto; on je upravljal koš na čelu izbranega starešinstva. Noben kozak pod smrtno kaznijo smel imeti ženske na Siči.

Ukrajinci Slovenije, združeni v Kd Ljubljana – Kyiv, situacija.si in v razom.si sodelujemo in razvijamo naše dejavnosti. Na različne načine poskušamo seznaniti Slovenijo z resničnimi dejstvi v korist obeh držav. Mi si zelo želimo, da bi naši rojaki bili na tekočem na vseh področjih. Nudimo jim razne usluge, kot so prevajanje, organizacija srečanj, kulturnih dogodkov, izlete v Ukrajino in Slovenijo ipd. Naš prednostni cilj je predvsem boj za resnico in pravičnost. V naše združenje so vključeni najbolj obetavni ljudje, ki skrbijo za vse, kar je povezano z Ukrajino in Slovenijo. Pomembno je samo, da so po srcu pravi domoljubi in pošteni do sebe in do drugih. Želimo pokazati, kaj v resnici pomeni, da smo Ukrajinci. Družba bo imela nobenih političnih prizvok.

Anton Aškerc – Ukrajinska duma

»Kam, oča menih, dalje, kam?Le noter, noter v dvorec k nam!

Mrak pada na ravnino,

Noč že na Ukrajino.

«Pač trudni, lačni že ste Vi . . .

Tu nate hleba in soli!

Od pota si počijte.

Pri meni prenočite!«

«Bog plati, mlada Vam gospa! —

Sami doma? Sami doma?

Kje mož je Vaš čestiti ?

Kje barin plemeniti ?»»

«Mož moj odšel je v daljni kraj,

Oj, v daljni kraj, ni ga nazaj;

Tri leta so minila,

Odkar sva se ločila.

«Odšel je v matuško Moskvo,

Od tam pa v Novgorod — nato

V Sibirijo

potovat,

Kupčevat in trgovat.«

«Moliti vsak dan za moža

Obljubila sem iz srca . . .

Oh, večkrat opustila —

Greh prvi sem storila.

«Posušil se je rožmarin,

Usajen njemu, na spomin . . .

Zalivati zabila —

Greh drugi sem storila.

«Prišel bil k nam je mlad kobzar.

Oj mlad kobzar, oj lčp goslar,

Opeval step-ravnino,

Opeval Ukrajino.

«Kazake v dumah je slavil,

Njih ženam krasne vence vil . . .

Greh tretji sem storila:

Kobzarja — poljubila . . .

«Bog pač mi grehe odpusti . . .

A Sn, a on mi oprosti,

Ko pride iz tujine? —

Po njem srce mi gine …»

««0n že sedi tu pred teb6j . . .

Odpušča vse ti Taras tvoj!

A kaka bo — pok6ra?

Poljubi me, oj Zora!»»

Kak gospodarstvo kaj stoji?

To pač velike so skrbi! . . .

Imate dece zale?

Odrasle ali male? —»»

‘Dvor moj je srečen — čast Bogu!

Vsi lili p61ni so medli,

V hlcvčh goved rogata,

Po poljih žita zlata.

Jedini otrok moj — Ivan,

Kazaček boder je, krasan . . .

Vse sama gospodarim,

Vse vladam in domarim.

«Oh, te skrbi, oh, te skrbi!

Lehk6 se duša pogubi! . . .

Lehko od prave poti

Napast nas zvabi, zmoti.«

««Gost Vaš pravico od Boga

Greh odpustiti Vam ima . . .

Srce mi le odkrijte,

Ničesar ne tajite!«»

Težko, hudo grešila sem;

Oh. Grehe tri storila sem,

Tri hude, težke grehe, —

Podajte mi utehe!

Andrija Hevka

[1] https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D0%B2%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C_%D0%B2%D1%80%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D0%B8%D1%85_%D0%BB%D1%96%D1%82

[2] https://sl.wikipedia.org/wiki/Matija_%C4%8Cop

[3] http://194.44.152.155/elib/local/sk573222.pdf

[4] http://nl.ijs.si/imp/wikivir/dl/WIKI00358-1903.html

[5] https://www.dlib.si/details/URN:NBN:SI:doc-FGMP63Z0

[6] https://www.dlib.si/stream/URN:NBN:SI:DOC-TKMBLI88/1d19bd7c-798a-439d-a65c-cfa7e012180a/PDF

[7] http://gradiva.txt.si/m/slovenscina/motivacija-6/doc/Pesem_Duma.pdf

[8] Перші українські переклади творів Прешерена з’явилися 1897 року. У львівській «Зорі» опубліковано переклад Павла Грабовського) а в петербурзькому альманасі «Складка» — Федора Корша. У 1902 році вийшла розвідка Сильвестра Яричевського «Франц Прешерн, найбільший словенський поет. Його життя і твори»[26]. Поезію Прешерена перекладали також Григорій Кочур, Андрій Малишко, Дмитро Паламарчук, Роман Лубківський, Дмитро Павличко, Віль Гримич і Анатолій Мойсієнко.

Українські переклади

Вірші у книжці: Яричевський С. «Франце Прешерн, найбільший словенський поет. Його життя і твори». — Перемишль, 1902

Прешерн Ф. «Поезії». — К., Дніпро, серія «Перлини світової лірики», 1977

[9] G. Andrija Hevka je predstavnik ukrajinske diaspore, potomec priseljencev prvega ukrajinskega vala. Njegovi predniki so se, še za časa Avstro-ogrske, priselili iz Zahodne Ukrajine. To je bilo pred enim stoletjem. Prispeli so v naše kraje z ozemlja, ki so ga nekoč imenovali Galicija, in so se najprej naselili na prostorih nekdanje BiH. To je bilo pred začetkom prve svetovne vojne. Po težkem otroštvu v Bosni je gospod Andrija, s petnajstimi leti, z željo poiskati boljše življenje, zapustil svojo rodno vas in se preselil v Slovenijo. Leta 1983 je najprej diplomiral na Pedagoški akademiji v Ljubljani in nato še na Filozofski fakulteti. Zdaj dela kot vzgojitelj v dijaškem domu in vzgaja mlade generacije. Pri svojem glavnem delu, ob vzgoji in izobraževanju mladih, gospod Hevka ves svoj prosti čas namenja Ukrajini, piše knjige, zbira zgodovinske dokumente, pregleduje in preverja dejstva ter prevaja besedila. Vse to počne aktivno in prostovoljstvo. Poleg naštetega je omenjeni gospod vodja ukrajinsko-slovenskega »Kulturnega društva Ljubljana-Kyiv. A. Hevka je ponosen, da predstavlja Ukrajince Slovenije na mednarodnih srečanjih z ukrajinsko diasporo. Čeprav sem že zapisala, da je bil projekt Ševčenko njegovo življenjsko delo, gospod A. Hevka s svojo aktivno naravo ni zaspal na lovorikah. On se nikdar ne ustavi, trmasto gre naprej kljub oviram, ki jih je na žalost zelo veliko. Njegova velika želja je, da se izboljša komunikacija med Ukrajinci in Slovenci oz. odnosi med Ukrajino in Slovenijo. Želi si, da bi na Filozofski fakulteti v Ljubljani, kjer je tudi sam pridobil ogromno znanja, ustanovili najprej lektorat ukrajinskega jezika in literature in nato še katedro ukrajinistike. To je zelo kompleksna zadeva, in ne bo šlo tako na enostaven način, vendar pa so že bili narejeni prvi koraki. Tako je bilo vedno, gospod Andrija se nikoli ne vda, lahko odločno rečem, da zanj velja slogan njegovega življenja: «Delaj trdo in pošteno!» In to je v svojem življenju dokazal že večkrat, naredil je veliko dobrega za svojo daljno Očetnjavo. (Inna Demchenko Fröhlich)

Культурні зв’язки між словенцями та українцями

У цій статті, А. Гевка [1] подаю коротку історію обох народів. Також спробую порівняти життя в минулому і тепер; розкрию, що в нас є спільного, та як розвивалися обопільні зв’язки між двома народами; розглянемо культурні, естетичні, мовні та інші подробиці.

Ми передбачаємо, що співпраця між нашими державами надалі поглиблюватиметься, оскільки існує багато областей взаємної зацікавленості. Шкода тільки, що ми так віддалені географічно. Між державами є ще багато невикористаних можливостей для успішного розвитку співпраці у багатьох галузях (оборона, внутрашні справи, наука й техніка, сільське господарство тощо). Нещодавній візит прем’єра Янеза Янші вселяє в нас нову надію, що співпраця між державами буде поглиблюватися й розвиватися.

Найбільшим проривом для обох народів було проголошення незалежності в 1991 році. Для одних і других здійснилися тисячолітні мрії. Ми піднялися на набагато вищий ступінь самосвідомості й віри у власні сили. Ми позбулися державних утворень, які колись називалися Австро-Угорщиною, СРСР та Югославією. Для всіх характерною рисою є таке: кожна країна чи держава бажають досягти якомога вищого ступеня розвитку, підвищити рівень життя та утвердити власні інтереси.

Ми зосередимо увагу на обробці словенсько-українських відносин і на співпраці братніх слов’янських народів. Також поговоримо про шлях словенських патріотів, які сто років тому дуже добре знали знамениту українську історію козаків. Словенія, як і Україна, має свою давню історію. Впродовж віків словенці, подібно до українців, постійно боролися за свою мову, ретельно оберігали її від германізації, від романізації, від ілліризму. Але не дивлячись ні на що, вони завжди усвідомлювали свою безпосередню причетність до сім’ї слов’янських народів. На превеликий жаль, українці й дотепер мало знають про цю

прекрасну і мальовничу країну, у якій живуть їхні брати-слов’яни. На території Республіки Словенія українці мешкають з часів Австро-Угорської імперії. Це були переселенці з Буковини і Галичини, які розселялися по всій території країни, зокрема в містах Любляна та Марібор. Друга хвиля еміграції була після Першої світової війни, а наступна – після Другої світової. Також багато українців приїхало до Словенії перед і після проголошення незалежності Словенії. До того ж, сюди у 1990-х роках

прибули біженці з Боснії і Герцеговини, що на той час була охоплена громадянською війною.

Якщо хочемо поступу й надалі, ми не повинні забувати про досвід минулого; нас у будь-який спосіб намагалися пригнітити й асимілювати: словенців — німці, італійці й угорці, а українців головним чином слов’яни — росіяни й поляки. Всі вони були переконані, що роблять нам послугу. А що ще гірше: намагалися довести, що словенська та українська мови — меншевартісні. Та вони забувають, що в обох мовах створено речі, в світовому масштабі геніальні. Досить згадати про “Вінок сонетів” Франца Прешерна[2] та ” Кобзар” Тараса Шевченка.

Франце Прешерн та Тарас Шевченко

F. Prešeren T. Ševčenko

Narvéc sveta otrokam slisi Slave,
tja bomo najdli pot, kjer nje sinovi
si prosti vól’jo vero in postave.

 Словенці добре знають історію, починаючи з часів Карантанії, князя Коцля, Брижинських пам’ятників, Трубара і аж до незалежності. Було стільки змагань і страждань, що цього звичайній людині описати не під силу. Це вдалося лише окремим особистостям, зокрема Ф.Прешерну[3]. В славнозвісному “Хресті при Савиці” він писав:

Narvéč sveta otrokam sliši Slave,
tja bomo najdli pot, kjer nje sinovi
si prosti vól’jo vero in postave.

У трьох рядках сказано багато. Насамперед, що слов’яни також мають право обирати власний шлях, віру, устрій та все інше. Головну думку Прешерн виголошує устами Чртомира (17 строфа): “Краще вмерти за свободу, ніж лишитися живим і бути рабом”. Такими також були українські козаки. У славнозвісній поемі Т.Шевченка “Гайдамаки” змальовано боротьбу українців за віру й кохання. Так, як і у Прешерна, тут переплітаються мотиви кохання й віри та нещадної боротьби за існування. Замість Чртомира й Богомили в Шевченка — Ярема й Оксана.

Кохання, смерть і виживання в обох поетів пов’язано нероздільно. В “Гайдамаках” доходить до того, що батько вбиває рідних дітей через те, що вони католики. Оплакування смерті дітей і ворожість до людей, що заперечували віру, йдуть пліч-о-пліч. Якщо зазирнемо в історію українців, то зустрінемо багатьох “Чртомирів”. Згадаймо славнозвісну річ письменника Миколи Гоголя. У повісті “Тарас Бульба” в надзвичайно драматичний спосіб описано, як батько вбиває улюбленого сина Андрія, бо той (через кохання) зрадив віру і свій народ… Отже, по черзі: як виникли Словенія й Україна. Подивимось, що відбувалось тисячу років тому.

Микола Васильович Гоголь

Карантанія та Київське князівство

Відомо, що всі словенці пишаються стародавньою Карантанією. Так само українці пишаються Києвською Руссю. Згадану країну вважають першим державним утворенням східно-слов’янських племен. Про це могутнє князівство з Х сторіччя існує багато записів. Згадаймо славнозвісну стародавню хроніку “Повість временних літ”, яку року 1054 в Новгороді написав Нестор-літописець. В ній подано багато подробиць.

Київську Русь було утворено в 880 році.  Завдяки князю Володимиру Великому в 988 році відбулось хрещення Київської Русі. Часи владарювання Володимира Великого (980 — 1015) та Ярослава І Мудрого (1019 — 1054) являють собою Золоту добу Київської Русі. За своїми розмірами це була найбільша європейська держава тих часів. Багато хто поділяє думку, що вона була й культурно найпередовішою. Нагадаймо, що деякі тогочасні європейські королі були неписьменними, а в Києві й Новгороді діти вміли писати й вільно читали казки…

Дослідження української мови й літератури

Українці, які щойно звільнилися від важкого тягаря кріпацтва, незабаром почали створювати культурні товариства й видавати часописи. Освічені українці почали навчатися в найпрестижніших університетах Європи. А у ХVIII та ХІХ сторіччі вони їхали до Відня, який тоді був освітнім центром і для інших народів Австро-Угорщини.

Не довелося довго чекати, щоб зустрілися українські й словенські студенти. Вони дуже швидко познайомились і виявили, що мають багато спільного. Було багато словенських випускників з різних галузей: математики, права й техніки. В рамках обміну між університетами вони з радістю викладали в Україні. Очевидною також була спорідненість і велика подібність характерів.

Деякі словенські професори вирішили викладати у Львові. Варто згадати славнозвісного словенського поліглота (який володів 19 мовами) Матію Чопа і відомого ботаніка Бальтазара Хакета. Чоп як вчитель гімназії багато років викладав у Львівському ліцеї класичну філологію. Це означає, що він, будучи поліглотом, відмінно знав усі особливості української мови. Пізніше він заприятелював з Францом Прешерном і природньо, що познайомив свого друга з усіма відмінними рисами й досягненнями українських письменників, включаючи твори найвидатнішого з поетів Тараса Шевченка.

Матія Чоп Валтазар Хакует

На спорідненість обох мов звернув увагу австрійський цензор Єрней Копитар — фахівець зі слов’янських мов. Ми також йому дуже вдячні, бо він написав багато відмінних статей про українську мову й літературу. Українською культурою та літературою дуже цікавились словенці Станко Враз і Ш.Кочевар.

Великий словенський мовознавець і славіст Фран Міклошич написав славнозвісну “Порівняльну граматику слов’янських мов”. Ця праця не втратила свого наукового значення понині. Міклошич виявив велику подібність і пов’язаність між словенською й українською мовами. Він жодної хвилини не вагався, коли чітко й рішуче заявив, що українська мова цілком самостійна, оригінальна і має глибоке коріння в далекому минулому. Його наукові праці тривалий час були основою для вивчення української мови.

Під впливом згаданої граматики вийшло багато підручників і читанок для народних шкіл по всій Галичині. У 1883 році Міклошича було обрано почесним доктором Одеського університету. І тепер ім’я Міклошича в Україні знають і шанують. У 1993 році в Києві видано грунтовну працю І.Свенцицького “Листування українських славістів з Ф.Міклошичем”.[4]

Франц Міклошич

Про поета Антона Ашкерца ми можемо стверджувати, що він уславився своїм блуканням по світу. Зокрема, доля його привела в Україну. Природньо, таке подорожування не лишилось без наслідків: у “Люблянському дзвоні” він опублікував статтю “Дві поїздки в Росію” та написав вірші “Український степ“, “Тече Дніпро” й “Українська балада“. За взірець для написання власних віршів йому правила українська народна творчість та поезія Шевченка.

З українською поезією він також познайомив друзів: Мурна, Жупанчича й Кетте. Меланхолійні та епічні українські думи особливо привабили Отона Жупанчича. За їхнім взірцем він створив велику поему “Дума“. В ній він (як і в Шевченка) об’єднав розповідь про розвиток сьогоднішнього світу та ідилічного минулого з особистою сповіддю. В новітню добу українську мову та літературу досліджували авторитетні словенські автори: Йосип Абрам, Франце Вурник, Франце Безлай, Франц Якопин, Янез Зор; а з українського боку про південно-слов’янські мови та літературу повідомляли В.Лірниченко, М.Гольдберг, М.Гуц, О.Микитенко та інші.

В Україні словенські поети й письменники також відомі. Ми мали честь особисто познайомитися з видатним українським поетом Дмитром Павличком, який переклав “Вінок сонетів” Франца Прешерна, а також інших словенських авторів, наприклад, Цирила Космача, його “Баладу про сурму і хмару” та інше (деякі переклади лишилися в рукописах).

Антон Ашкерц Отон Жупанчіч Драготін Кетте

Історія зв’язків між словенцями та українцями

Ми зосередимось на новітній історії, враховуючи кілька попередніх сторіч. Можна стверджувати, що зв’язки між словенцями та українцями помітно зміцніли наприкінці XVIII сторіччя (1.1772), коли Галичина та Буковина увійшли до складу Австрійської монархії. Марія-Тереза та Йосип ІІ ввели свої порядки й полегшили життя місцевому населенню.

До того в тих краях українці жили під лютими польськими панами. Марія-Тереза скасувала панщину та кріпацтво, а згодом і безправність селян. В тодішній Австрії панував абсолютизм, який не дивлячись на це сприяв поступу й просвіті. Влада була централізована й австрійське дворянство не мало змоги виявляти сваволі, як це було за часів Польщі. (На жаль, на решті українських територій все ще панувало кріпацтво).

Найбільшим досягненням того часу було, що українська мова (разом з офіційною німецькою) стала мовою викладання в школі. Щоправда, це була не та українська мова, якою розмовляв народ і яку згодом Шевченко підніс до висот загальнонаціональної літературної, а “язичіє” — мішанина церковно-слов’янської та місцевого діалекту. Це означало, що українська мова набула статусу, немислимого за часів польського панування. Звільнившись від важкого тягаря кріпацтва, українці незабаром почали встановлювати культурні товариства та видавати часописи.

    Марія Тереза                                                  Йосип II.

Українці в Словенії

Щодо приходу українців на словенські терени слід підкреслити, що колись зв’язки між Словенією та Україною були набагато глибшими, ніж останніх п’ятдесят років. Варто не забувати, що вся Західна Україна (Галичина та Буковина) була в складі Австро-Угорської монархії, з чого випливає, що понад п’ять мільйонів українців разом із словенцями, хорватами та босняками жили в спільній державі. А це означало тісний зв’язок між усіма переліченими народами й вільний рух з однієї області в іншу. Українцям і словенцям було цікаво познайомитися з чужими краями. Ми нарахуємо кілька періодів міграції українців на словенські землі:

Прихід українців у часи Марії-Терези та Австро-Угорщини

Обмін науковців, що навчалися у Відні

Українці в Словенії після першої світової війни

Українці в Словенії після другої світової війни (колишня Югославія)

Українці в Словенії перед і після проголошення незалежності

Якщо поставити питання стосовно фактичної кількості українців у Словенії, то на нього відповісти практично неможливо. Дослідження професора Яковенка, який певний час жив у Словенії, призвели до наступних висновків: якщо за критерій взяти незаперечно українські прізвища і враховувати останніх триста років, то ми б напевно отримали понад двадцять тисяч прізвищ. Та беручи до уваги спорідненість народів за вдачею та культурою, не дивно, що більшість українських переселенців асимілювалась. Багато українців одружилося зі словенками. На це наважитись було не важко…

Діяльність українського Товариства «Любляна – Київ».

В нашому товаристві є також багато українців, що прибули в Словенію з України після 1991 року. Вони нам принесли “свіжий вітер і порив”, бо походять з нашої незабутньої Батьківщини. Вони нам вагомо допомагають у вивченні сучасної літературної української мови і знайомлять із життям наших земляків. Ми усвідомлюємо, що минуло багото часу від переселень наших прадідів наприкінці ХІХ та на початку ХХ сторіччя. Шкода, що через історичні умови й розпад могутньої Австро-Угорщини мало хто з нас мав щастя бачити Україну. Так, минуло більше сотні роківукраїнського блукання світами й пошуків “землі обітованої”.

Українці Словенії працюємо у багатьох напрямках. Намагаємось з різних боків знайомити зі Словенією наших співвітчизників і приносити користь обом державам. Ми дуже зацікавлені допомагати українцям в усіх галузях, наприклад, перекладами, організацією зустрічей та культурних подій, поїздками в Україну і по Словенії тощо. Ми створили культурне Товариство «Любляна – Київ». Його мета, насамперед – справедливість. Нове Товариство складається з найбільш перспективних людей, яким не байдужа нинішня ситуація в Україні і які є справжніми патріотами в душі, а також із наших друзів-словенців. Прагнемо показати, що насправді означає бути українцем. Товариство не матиме політичного підтексту. Будемо старатися, щоб Словенія і світ дізнавалися правду про Україну.

Situacija.si є інтернет-виданням української громади в Словенії. Ми перекладаємо словенською мовою найбільш значущі новини з провідних українських сайтів. Ми обурені війною Росії проти України, складовою якої є інформаційна пропаганда. Багато подій в Україні висвітлюються необ’єктивно і упереджено, часто суть підмінюється відвертою брехнею і завідомо хибними поясненнями. Єдиною метою є об’єктивне інформування про українські події, які мають європейське значення. Це ініціатива небайдужих людей, яка стає в один ряд з іншими виданнями, що повстали проти агресивної російської пропаганди.

Ми передруковуємо тільки перевірені дані, обов’язково вказуючи джерело походження інформації. Редакція вносить мінімальні правки тільки задля пояснення предмету, обов’язково виділяючи їх в тексті новини. Ми – частинка української культури, розкиданної по всьому світу. В кожного своя причина як і чому він опинився на чужині. Кожен займається своїми справами, але є щось більше. Це те – що нас єднає. Разом легше, краще і цікавіше. Разом можемо більше. Завдання сайту – об’єднати всіх українців, що живуть в Словенії. Ми плануємо обмінюватись корисною інформацією, організувати вивчення словенської мови, дитячі курси української мови, проводити спільні зустрічі і святкування. Форум сайту відкритий для спілкування на всі теми. Можна додати оголошення і розмістити інформацію про бізнес-діяльність. Також готуємо заходи, щоб познайомити Словенію з українською культурою і зібрати українську громаду в одному місці.

Вихід у світ словенського перекладу Т.Шевченка

Цього року ми відзначаємо соту річницю словенського перекладу “Кобзаря” Т.Шевченка. Переклад здійснив священик Йосип Абрам, який зробив надзвичайно багато для словенців і українців. Відтоді збереглося лише кілька примірників, які на сьогодні становлять раритет. Тому ми вирішили за допомогою видавництва “Družina” перевидати цей переклад, і оживити в пам’яті події сторічної давності. Передмову до перевидання написали др. Владимир Осольник, професор ф-ту філософії Люблянського університету і викладач Андрій Гевка, а  супровідне слово — др. Янез Гриль, головний і відповідальний редактор видавництва “Družina”.

Спочатку ми мали великі сумніви, але нам пощастило зібрати достатньо грошей. Турботи виявилися цілком необгрунтованими: нам безкорисливо допомагали донатори, які мають дуже успішні ділові контакти з українцями й Україною: “Faktor banka” з Любляни, “Iskratel” з Краня, “Krka” з Нового Места, “Interevropa” з Копра. Слід також підкреслити роль Посольства України в Любляні начолі з Його Високістю п.Примаченком.

Ще одне зауваження: у Штанєлі, рідному місті перекладача, крім згаданого перекладу під орудою “гетьмана Остапа” (др.Янеза Евангеліста Крека) освічені словенці з найвищого духовенства створили “Запорозьку Січ”*. Саме там понад сотню років тому вони збиралися, причаровані хоробрістю й звитяжною боротьбою української Козаччини.

Боротьба українського народу була для словенців одним із джерел натхнення й мужності для здійснення своїх віковічних мрій. Коли ми все це згадаємо, нас охоплює радість, що ми можемо продовжити те, що певний час лишалось забутим. Середньовічне місто Штанєл чекало своїх сто років, і зараз готове оживити старі часи. Ми неодноразово відвідували Штанєл та познайомилися з видатними людьми цього краю: згадаймо п. Йожефа Швагля та його дружину Мілену (агенство “Nasha dezhela”) і парафіяльного священика Антона Пожара.

Янез Євангеліст (Остап) Крек                      Йосип (Йоже) Абрам

За допомогою згаданих людей, Міністерства Культури, керівництва громади Комен та Культурного товариства з Нової Гориці ми збираємося увічнити словенсько-українські стосунки, встановивши погруддя Й.Абрама та Т.Шевченка. Дух Запорізької Січі не вмирає! Середньовічне місто Штанєл постало місцем паломництва для всіх свідомих українців і словенців, котрі не забувають про минуле.

*Перекладач Т.Шевченка Й.Абрам так оисав Запорізьку Січ: Підгрунтя для своєї самостійної, незалежної та демократичної держави козаки поклали року 1556, встановивши Запорізьку Січ. На схід від Кодака біля Катеринослава Дніпро повертає на південь. Звідти на протязі якихось 70 км річище перегороджують 12 порогів, через які вода проривається з великим гуркотом. Каміння та скелі річкового корита робили плавання дуже небезпечним, і лише козаки на своїх чайках, обв’язаних оберемками очерету, який захищав чайки від хитавиці й небезпечних ударів об скелі, вміли плавати по цих порогах. Наприкінці порогів лежав “Низ”, в якому Дніпро утворив багато великих островів. За цими майже неприступними порогами козаки на Дніпрових островах створили надійний притулок. Вони зміцнили острови могутніми стовбурами та кіллям, через які на берег виглядали жерла гармат. Отже, за тими кілками або “січчю” козаки почувалися впевнено; звідси й походить назва »Січ«; а назву “Запорізька” вона дістала завдяки тому, що лежить за Дніпровими порогами та водоспадами. На Січі козаки мали свій табір, припаси та церкву. Табір називався “кіш” або “кош”, а головою коша був кошовий отаман, якого обирали строком на один рік; він керував кошем начолі з обраною старшиною. Жоден козак під загрозою смертної кари не смів на Січі мати жінку.

24 серпня 2018 року, в День Незалежності України, ми, разом з членами Посольства України у Словенії, символічно зібралися разом, з метою показати  наше останнє досягнення – Стела «Україна» в комплексі Голограми Європи[1], що знаходиться в м. Любляна на розі вулиць Дунайска і Тівольска.

Хочемо наголосити, що завдяки встановленню цієї стели в центрі європейського  міста, держави, яка є членом Європейського Союзу, ми здобули велику перемогу для нашої України та показали Словенії, Європі та світові, що українці завжди жили в суспільстві європейських народів і залишаються невід’ємною частиною Європи та європейської цивілізації. Так було колись, є зараз і буде завжди. Українці Словенії, ми  є невід’ємною частиною українського народу, хоча і мешкаємо у межах нашої дорогої другої батьківщини Словенії, ми відчуваємо трепіт серця та пульсуючі душі кожного українця, який живе в Україні  та за її кордонами. Ми всі разом чекаємо того дня, коли дійсно будемо дихати вільно, відчувати свободу та справжню Незалежність, на яку ми чекали століттями.

Тому, на День Незалежності України, нетерпляче бажаємо оголосити новину про наші великі досягнення та значну перемогу: встановлення пам’ятника Україні в Любляні. Під час цієї значної події члени посольства України в Словенії під стелу Українівперше розмістили синьо-жовті квіти. Слава Україні! Героям слава!

Це також є чітким своєрідним посланням для всього світу – Україна є невід’ємною частиною Європи! Всі інші, які уникають такої єдності, можуть собі шукати кращої путі… Шлях України наразі дуже добре відомий, і ніхто не зможе скерувати нас іншою дорогою.  Існує лише один вибір – Європа та НАТО…

3 липня 2018 року управління KT Любляна – Київ разом з членами посольства України, з словенським архітектором Марко Погачніком ​​і його дружиною Марікою брали участь у покладенні мармурового каменя в центрі Любляни. Цей камінь – скеля (знаходиться в м. Любляна на розі вулиць Дунайска і Тівольска, що біля автобусного і залізничного вокзалу), яка представляє нашу Україну в дружбі з   європейськими народами, а отже, свідчить про те, що Україна є частиною Європейської Унії.  Це надзвичайно великий жест для українського народу від автора Марка Погачніка, його дружини та представників словенського народу.

Отже, Україна не буде забувати, що Словенія так рішуче підтримує нас і визнає, що ми є частиною сім’ї європейських держав.  Дякуємо Республіці Словенії!

Як це почалося і як К. Т. Любляна-Київ реалізувала цей проект?

Спочатку це був  арт-проект під назвою «Голограма Європи», який розташований на розі парку Тіволі і вул. Дунайска, де розташовані камені-стели, що представляють країни, які розташовані на території Європи. Згодом сюди додали також деякі країни, які ще не вступили до спільноти ЄС, але мають важливе значення для Європейського простору та бажають стати її членами. В той час про Україну, на жаль, ніхто й не згадував.

Керівництво К. Т. Любляна-Київ з’ясувало, що Україна в цьому проекті не згадується і що не була призначена для установки відповідного меморіалу. У «Голограми Європи» було згадане тільки  «Руска равніна » (Східноєвропейська низовина) та ріка Дніпро. Така згадка є, звичайно, важливою, проте мало хто знає, що мова йде про Україну, а слово «Русь» належить винятково  українському народові, тому слово «Русь» не може і не повинно асоціюватися з Росією. Про все це ми написали листа до автора проекту.

Нашим аргументованим доказом, що мова йде про Украйну стало те, що через представлену територію протікає головна річка Дніпро. Пан автор поставився до нас з розумінням і пообіцяв виправити дану ситуацію.

Після того, попередньо домовившись з паном Янезом Koжелєм, заступником мера Зорана Янковіча в муніципалітеті в Любляні і за згодою самого  скульптора Марка Погачніка, який є членом арт-групи VITAAA, ми підписали угоду про встановлення каменю-стели в Любляні з назвою «Україна».  Таким чином ми, члени культурного товариствіа «Любляна-Київ», безпосередньо звернулися з листом-проханням про те, щоб поправити несправедливість. Марко Погачнік дав свою згоду на проект, якщо КТ «Любляна-Київ» попередньо узгодить проект встановлення стели з адміністрацією міста Любляна, а саме паном професором Янезом Кожелєм, що відповідає за архітектурний простір столиці. Це й було зроблено.

Великим щастям було для всіх, коли наші запит та заявка були підтверджені та отримали позитивні відгуки на реалізацію. Компетентні органи ухвалили рішення про фінансове покриття вартості проекту, що пов’язане з ним. Особисто ж пан Марко Погачнік та його дружина зробили широкий жест для України, і стела і скульптурні роботи було нам подаровано!, спонсорські кошти були потрібні лише для транспортування стели з міста Віпава до міста Любляна. Робота над втіленням нашого задуму була надзвичайно успішною.
Згодом, при встановленні каменя-стели Україні, його  автор  Марко Погачніка  визнав: «Відчуваю, що Україна, як країна зокрема і простір в цілому – дійсно чудова і позитивна». Автор особисто перейняв надзвичайно позитивну енергію, яка  тече в українському просторі, викарбувавши на мармуровому камені знаки, що представляють чотири основні стихії: повітря, воду, землю, вогонь. Все це нерозривно пов’язане з Україною, як колискою цивілізації. Цікавими також є знаки зі зображенням риб і драконом, які характеризують  нерозривну єдність Словенії та України.

Отже, Марко Погачнік спільно з художнім співтовариством VITAAA, щедро подарували Любляні меморіал, який ще раз нагадує нам, що Україна – це Європа. Єдиними фінансовими затратами став додатковий транспорт та встановлення зазначеного пам’ятника. Проте завдяки співпраці з Послом України, Михайлом Франковичем Бродовичом,  ми змогли залучити спонсорські  кошти. У транспортування та монтажі пам’ятника велику вдячність висловлюємо  пану Олегу Рогозі та почесному консулу України в Республіці Словенія Санді Брезовнік.

І на завершення: мармуровий камінь зі словенського Краса, який установлено в Словенії, беззаперечно став символом України, як європейської країни, і українців, як європейської нації.  Проект KT Любляна – Київ наблизить нас до реалізації благородних ідей, які також приведуть до тіснішої співпраці між нашими двома країнами; сприяє зміцненню не лише України та Словенії, як незалежних держав, а й громадського та інформаційного простору на  європейському тлі  в якості важливих країн. Так було в минулому, є сьогодні і буде завжди! СЛАВА Україні!!!

Андрій Гевка

[1] Свої праці опублікував у різних літературних журналах. Я – автор кількох книжок віршів і прози. Перша книжка »Думки та спогади« (сербською мовою) була видана у 2004 р. Книжка написана у віршованій формі та формі спогадів. Описую життя українців під час і після переселення, всіх інших жителів села, а особливо села Селіште і своєї родини. Це свого роду хроніка мого села. У 2008 р. вийшла у світ книжка (сербською та українською) »Лицар без броні«. У книжці розповідається про історичні мандри великого українського народу з великої Галичини, їхнє переселення в Боснію після закінчення 500 – річного панування в Боснії Оттоманської імперії і після Берлінського конгресу 1878 року та анексії Австро – Угорщиною. Знаючи, що досі нема жодного словника чи розмовника між українською і словенською мовами, я вирішив заповнити цю прогалину. І так, у 2008 р. я видав українсько-словенський розмовник, довідник, путівник під наз-вою «Два кольори». Він призначений, передусім, для громадян України та українців, які проживають в Словенії, або приїздять сюди. Розмовник включає також корисну для туристів інформацію про Словенію історичного та країнознавчого характеру, інформацію про давні та сучасні укра-їнсько-словенські культурні зв’язки.

[2] https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D1%86%D0%B5_%D0%9F%D1%80%D0%B5%D1%88%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%BD

[3] Перші українські переклади творів Прешерена з’явилися 1897 року. У львівській «Зорі» опубліковано переклад Павла Грабовського) а в петербурзькому альманасі «Складка» — Федора Корша. У 1902 році вийшла розвідка Сильвестра Яричевського «Франц Прешерн, найбільший словенський поет. Його життя і твори»[26]. Поезію Прешерена перекладали також Григорій Кочур, Андрій Малишко, Дмитро Паламарчук, Роман Лубківський, Дмитро Павличко, Віль Гримич і Анатолій Мойсієнко.

Українські переклади

Вірші у книжці: Яричевський С. «Франце Прешерн, найбільший словенський поет. Його життя і твори». — Перемишль, 1902

Прешерн Ф. «Поезії». — К., Дніпро, серія «Перлини світової лірики», 1977

[4] http://194.44.152.155/elib/local/sk573222.pdf

comments powered by Disqus